Эта история приключилась в волшебном городе Харькове. Там под голубым небом сияет золотое солнышко и живут красивые добрые люди.

В нём много парков, в которых гуляют счастливые взрослые и радостные дети. Летом они плавают в чистых озёрах. Зимой катаются на санках с высоких горок. В скверах подкармливают оставшихся зимовать птиц. И очень любят праздники, потому что именно там можно встретиться с чудесами.

В этом необыкновенном городе стоят высокие дома с большими окнами и будто смотрят друг на друга. Во дворах живут разноцветные цветы, в которых прячутся маленькие букашки и божьи коровки, отдыхая от своих долгих перелётов.

Так вот, в одном из таких уютных домов жила красивая молодая пара. Они так любили друг друга, что мир вокруг становился светлее. А еще они очень хотели, чтобы у них появилась маленькая милая девочка.

Вечерами мама Таня и папа Саша смотрели на звёздное небо и мечтали о доченьке. Они не знали, что где-то там высоко, спрятавшись за пушистыми облаками, за ними тоже наблюдала одна маленькая яркая Звёздочка. Ей очень хотелось иметь таких любящих и добрых родителей. Звёздочка хотела почувствовать нежность маминых поцелуев и тепло папиных рук.

Но наступало утро, и маленькой Звездочке приходилось возвращаться в свой волшебный Лунный дворец. Звёздочка очень расстраивалась, ведь она от всей души полюбила эту молодую пару и хотела всегда быть рядом с ними. И вот однажды, на рассвете, Звёздочка посильнее оттолкнулась своими лучиками от неба и полетела вниз, на Землю.

А в это самое время в волшебном городе Харькове родилась долгожданная девочка с большими ясными глазками и звонким голосочком. С её появлением мир вокруг озарился ярким светом. Девочке решили дать красивое имя – Мария. А папа и мама ласково называли её Машуня. А ты догадалась, кто это?!

Маленькая Машенька очень любила играть своими первыми погремушками, висевшими над её кроваткой. Когда наступало время спать, мама включала карусельку, и игрушки начинали кружиться под чудесную музыку. Малышка смотрела на них до тех пор, пока её глазки не закрывал Сон. Его приносила с Лунного дворца Фея Снов, которая каждый вечер прилетала к ней в гости. Волшебница доставала из своей сумочки сияющую всеми цветами радуги шкатулку. Чего там только не было! В ней были собраны самые интересные, самые сладкие, самые сказочные детские Сны.

Фея, немножко подумав, выбирала сон, взмахнув волшебной палочкой, которая есть у каждой настоящей Феи. И в этот момент Машуня начинала улыбаться во сне, потому что попадала в мир сказки.

Каждую ночь до рассвета путешествовала девочка по своим сказочным и чудесным снам. И только, когда звёздочки прятались, просыпалось солнышко и своими лучиками щекотало носик малышки, Фея Снов, хлопая в ладоши, открывала волшебную шкатулку, куда ото всюду слетались детские сны, а потом растворялась в первых утренних лучах солнца. Она возвращалась в свой дворец.

Спрашиваешь, где он? Но это секрет! Если бы все знали, где живёт сказочная красавица Фея, то захотели бы попасть к ней в гости, а ей тоже нужен отдых. Может, когда-нибудь твои подружки Звёздочки и укажут тебе дорогу. А пока что – слушай, а если умеешь – то читай, необыкновенные истории про одну очень красивую, умную и добрую девочку по имени Маша.

Одного теплого літнього ранку Зайчик Іллюша ще солодко спав у своєму ліжечку. Пустотливі сонячні промінчики вже декілька разів заглядали до нього у віконце, але Іллюша все не прокидався.

З часом промінчики не витримали і тихенько пробрались у кімнату. Вони весело забігали по подушці і почали лоскотати хлопчиків носик. Зайчик відкрив очі і тільки хотів повернутися на інший бік, як несподівано підскочив на ліжку. Іллюша згадав, що сьогодні його друг – Більченя Максим запросив на день народження.

– Треба поспішати, а то я пропущу все найцікавіше! – вигукнув Іллюша і, швидко натягнувши штанці, вискочив із кімнати.

На кухні мама Лена готувала сніданок. А на столі на Зайченя вже чекала тарілочка смачної ароматної моркви. Але сьогодні йому було не до їжі.

– Мамочко, мамочко! – захлинаючись, почав бубоніти Зайчик Іллюша. – Я дуже поспішаю! Більченя Максим запросив мене на День народження. У нього буде багато гостей і я не хочу запізнюватися. Можна я вже побіжу?

Мама Лена уважно подивилася на сина і сказала:

– Перш ніж вирушити в гості, кожен вихований зайчик повинен привести себе в порядок. А це означає, що треба вмитися, зачесатися, почистити зубки й одягти чистий святковий одяг.

– А, то це я швидко, – вигукнув Іллюша і поскакав вмиватися й чистити зубки. Через дві хвилини він вже кулею мчав до дверей, дорогою натягуючи на себе костюмчик.

Біля порога його зупинив тато Олег:

– Доброго ранку, синку! Ти куди так поспішаєш?

– Тату, Більченя Максим запросив мене на День народження на одинадцяту годину. І якщо я запізнюся, то мені не дістануться найкращі частування.

– Синку, перш ніж вирушити на День народження друга, потрібно зробити одну важливу справу, – зауважив тато. – Ти повинен подумати, як його привітати і який подарунок йому подарувати. Так чинять усі виховані Зайці.

Зайчик Іллюша розгубився.

– Я не знаю, я не подумав про подарунок. А обов’язково треба його дарувати?

–Звісно, синку, – підтвердила мама Лена. – Тобі ж самому приємно отримувати подарунки? От і подумай, що може порадувати Більченя в його День народження?

Зайчик задумався: йому захотілося подарувати другові все найкраще, найсвітліше і найдобріше.

– А можна я подарую йому Чарівний ліс, ясне сонечко, велику галявину квітів і радісні посмішки друзів?

–Так, це буде чудовий подарунок! – хором відповіли мама й тато.

Щасливий Іллюша повернувся до своєї кімнати. Дістав фарби і взявся малювати подарунок для свого найкращого друга. Незабаром малюнок був готовий. Мамі і татові він дуже сподобався.

Мама прикрасила подарунок яскраво-блакитною стрічкою, і Зайчик Іллюша вирушив на День народження.

Наспівуючи веселу пісеньку, він підстрибом біг по лісовій стежинці.

Невдовзі з’явилася маленька сонячна галявина, де жив його друг. З будиночка іменинника лунали голоси та веселий сміх.

Іллюша трохи засмутився, що запізнився, але все одно підбіг до дверей і подзвонив у дзвіночок.

Двері відчинив нарядний іменинник. Він дуже зрадів, що його друг прийшов, і відразу потягнув Зайчика до гостей. Усі вже привітали Більченя і тепер розглядали подарунки. Їжачок приніс йому велике червоне яблуко, Ведмедик – кошик із лісовими ягодами, а Вовчик – в’язку грибів.

І Зайчик теж простягнув свій подарунок:

– Максиме, я вітаю тебе з Днем народження і хочу подарувати тобі Чарівний ліс, ясне сонечко, велику галявину квітів і радісні усмішки твоїх друзів!

Усі здивувалися, як це можна подарувати ліс і цілу галявину квітів?

А Більченя Максим розв’язав стрічку – і всі ахнули від здивування! На картині майорів яскравими фарбами Чарівний ліс, з неба дарувало тепле ясне сонечко, а найголовніше – картина була  наповнена радісними посмішками його друзів. Настрій у всіх став ще кращим! Адже кожен знайшов на малюнку свою усмішку.

– Щиро дякую, Іллюшо! – сяючи від щастя, промовив Більченя Максим. – Ти придумав дивовижний подарунок! Твій малюнок щодня буде дарувати мені радість!

Вони ще довго співали, танцювали і гралися в різні ігри. Всім було весело й радісно! Повертаючись увечері додому, зайченя Іллюша думав, що все-таки це дуже приємно робити своїм друзям подарунки.

Удома він розповів мамі і татові про свято і про те, як сподобався Більченяті і всім гостям його подарунок.

– Спасибі, що навчили мене бути ввічливим і дарувати радість своїм друзям.

Втомлений, але задоволений Іллюша пішов спати. «Тепер я завжди буду робити подарунки! Адже це так приємно», – подумав він, засинаючи.

А вночі йому наснився Чарівний ліс, повний щасливих посмішок його друзів.

Високо в небі за пухнастими хмаринками знаходиться чарівна країна, про існування якої ніхто не знає. Вона захищена від негод та вітрів, від холодних дощів і палючих сонячних променів. Там спокійно і затишно, можна годинами насолоджуватися ніжним квітковим ароматом, купатися у ванільних хмарках. Сонячні галявини цієї незвичайної країни покриті білосніжними квітами: не простими, а чарівними – в них зароджується людське життя.

Час від часу в центрі квіткових бутонів поселяються клітинки. Спершу вони схожі на краплинки дощу, що народжуються десь поруч. Потім у них з’являються голівки, ручки, ніжки, мініатюрні пальчики, кумедні крихітні носики і найсолодші щічки. З часом крихітки підростають до милих платтячок або коротких шортиків, тоді бутони розкриваються – і нові істоти приєднуються до інших мешканців дивної країни – Фей і Янголят.

Коли малюки можуть жити в родині, головна Хрещена Фея вибирає для кожного з них найдобрішу, найкрасивішу, найтурботливішу маму і найсильнішого, найсміливішого, найрозумнішого татка. Але знайти батьків – справа нелегка. Адже батьками можуть стати тільки люди, які люблять одне одного.

Одного разу Чарівниця побачила красиву молоду пару. Вони так кохали одне одного, що навколо них то тут, то там спалахували зірочки. А ще вони мріяли про маленьку дівчинку – донечку.

Мама Таня мріяла як наряджатиме ії в платтячка і спіднички, зав’язуватиме бантики, навчатиме пекти яблучні пироги та готувати смачні  обіди. Тато Сергій хотів пестити ії, підкидати усміхнену від задоволення в повітря, пишатися своєю найкрасивішою донечкою у світі. Ця щаслива пара так сподобалася Хрещеній Феї, що вона вирішила подарувати їм маля. Повернувшись у чарівну країну, вона вибрала маленьку гарненьку Феєчку, з великими ясними очима та шовковистими кучерями і доторкнулася до неї своєю чарівною паличкою.

– Лети, сонечко! Там на тебе чекають мама і тато.

Феєчка не встигла навіть злякатися, як опинилася в ніжних і м’яких обіймах.

«Мама!» – подумала вона і в ту ж мить перемістилася в інші руки: сильні та дуже надійні.

«Тато!» – посміхнулася Феєчка.

– Тепер вам потрібно дати дитині ім’я! – підказала щасливим батькам Хрещена Фея, яка прилетіла подивитися чи все гаразд.

Мама Таня і тато Сергій трішки подумали й вирішили дати своїй донечці найгарніше ім’я на світі – Софія.

– Софійка…  Яке чудове ім’я! – посміхнулася

Хрещена Фея і полетіла, а в цій родині назавжди поселилося Щастя.